The Touch/ Дотик (Patreon)

Apologies in advance — this isn’t the second part of the main script yet. I still need a bit more time to finish editing and translating it.

Apologies in advance — this isn’t the second part of the main script yet. I still need a bit more time to finish editing and translating it.This is just a small sketch of a random scene between Berkan and Larikon, written in a more novel-like style. A little writing experiment, so to speak 😅I do plan to include it in the script someday, but I’m not sure if it’ll work out.(Sometimes, I still catch myself wanting to write a novel instead of a comic script) ~(>_<~)

Original (ukr) / Translation (eng)

-------------------------------------------------------

At the tavern, the evening after a downpour.

Their clothes were soaked through from the rain. But for the first time, they spoke calmly — without tension. Now — a room at the inn. Warm lamplight. The scent of damp wood and moisture still lingering in the air. Larikon opened a creaky wardrobe, rummaging through folded clothes, searching for something dry. Berkan didn’t rush, he sat down on the chair opposite, watching him, waiting his turn. He certainly didn’t expect the redhead to start undressing right in front of him.

Lar stood with his back to him, and Berkan could see nearly everything. He began with the shirt. It clung stubbornly to his body, peeling off slowly, leaving his skin glistening and damp. Berkan’s gaze froze. Droplets slid down his back, tracing every motion of muscle, the dip between his shoulder blades, the curve of his waist, those broad shoulders. Lar was talking, probably joking about the rain but Berkan couldn’t hear a word. His eyes drifted lower. Then came the moment Lar began pulling down his pants. That’s when Berkan abruptly turned his head away, as if caught in the act. A faint flush bloomed on his cheeks. He tried to keep a neutral expression, but the image stayed with him. Just half an hour ago, Larikon had been shameless, cocky, teasing. But now, stripped down, something about him felt… soft, pure, vulnerable. Berkan had seen him naked before, but it hadn’t felt the same. They hadn’t been this close then.

— “Oh, found a dress! …No wait, it’s your shirt,” Lar said with a light laugh, pulling out a piece of Berkan’s clothing. Judging by the size, it really did look more like a dress or a tunic for someone of average height.

Lar kept searching for his own clothes, standing there completely naked. No shame. No hesitation. He didn’t even glance back to check Berkan’s reaction. Lar usually loved trying to get a reaction a twitch of tension, a hint of awkwardness in that ever-cold, stone-faced glare. But the only thing he ever managed to draw out was irritation. So… why should he feel self-conscious?

Berkan rose and took a few slow steps forward. Lar, still absorbed in his search, didn’t notice right away.

— “Did you want something?” he asked calmly.

Then he felt it — Berkan had stopped just behind him. His shadow fell over Larikon; one hand rested near the wardrobe, creating a wall of heat and shadow between them. Lar froze. The air in his lungs turned hot. His whole body tightened, especially his backside... Berkan looked down at him with a gentle gaze. He leaned in slightly, not touching, just breathing in the scent of rain and skin. Then, carefully, he reached out and brushed a knuckle down the center of Lar’s back. Lar shivered but said nothing. His breathing quickened. The touch drifted slowly, lower... And then — Lar spun around. His wet hair clung to his face, but his eyes were wide, sharp.

— “C-could you hand me a towel?” he whispered.

— “Mm,” Berkan grunted shortly.

Lar stood there, arms wrapped tightly around his shoulders, as if shielding himself, still frozen in place. Then he felt it a warm, dry towel draped gently over his shoulders. Berkan began to dry him off — carefully, tenderly. It felt strangely delicate, especially from such rough, massive hands. At first, Lar wanted to pull away — instinct. But those slow, gentle movements… calmed him. The fear faded. His breathing steadied. For the first time in a long while, he let someone touch him like this. And only when he felt the heat rushing to his cheeks — Lar yanked the towel from Berkan’s hands.

— “I asked for a towel, not a head massage! Off with you, horn-head!”

Berkan smiled faintly, just at the corner of his lips.

— “It seemed… like you enjoyed it.”

-------------------------------------------------------

У таверні, вечір після зливи.

    Після дощу весь одяг був мокрий до нитки. Та бодай вперше вони говорили спокійно, без напруги. Зараз — номер у таверні, лампове світло, запах вологи та деревини. Ларікон відкрив скрипучу шафу, порпаючись у складених речах, шукаючи сухе. Беркан не поспішав, сів на стілець навпроти, спостерігаючи за ним і чекаючи своєї черги. Проте він зовсім не очікував, що рудий почне роздягатися просто перед ним.

    Ларі стояв до нього спиною, і Беркан міг бачити майже все. Спочатку Лар почав знімати сорочку… Та важко відривалась від тіла, відлипала неохоче, залишаючи шкіру вологою. Погляд велетня завмер. Краплі стікали по спині підкреслюючи кожен рух м'язів, впадину між лопаток, вигин талії, широкі плечі. Ларі щось говорив, жартував, розповідав про дощ, але Беркан нічого не чув. Його очі ковзнули нижче, до того моменту, коли Ларі почав знімати штани. І тоді Беркан різко відвернувся, наче схоплений на гарячому. Легкий рум’янець виступив на щоках, хоча він намагався зберігати байдужість, та образ не йшов із голови. Ще півгодини тому — безсоромний, зухвалий, провокативний Ларікон. Але зараз, коли той роздягнувся, щось змінилося. Він раптом став здаватися… ніжним, чистим, беззахистним. Беркан і раніше вже бачив Ларікона оголеним, але тоді все було інакше, вони ще не були настільки знайомі як зараз. 

— О, я знайшов сукню! А, ні, це твоя сорочка. — безтурботно посміявся Лар, діставши з шафи одяг Беркана. По розмірам сорочка дійсно могла слугувати радше сукнею для когось стандартного зросту. Або радше як туніка.

    Ларі продовжив шукати свій одяг, стоячи голим. Ні сорому, ні хвилювання. Не виникало навіть думки озирнутися назад, перевірити реакцію Беркана. Хоча зазвичай Лар саме цього і домагається — побачити напруження, може навіть незручність у тому весь час холодному, суровому погляді. Та не було нічого окрім роздратування. Тож… чом йому мало бути ніяково зараз?

    Беркан піднявся і зробив кілька повільних кроків. Лар, зайнятий пошуками, навіть не помітив одразу.

 — Ти щось хотів? — спокійно запитав Лар.

    І враз відчув, Беркан зупинився впритул за спиною. Його тінь лягла на Ларікона, рука торкнулась шафи випадково створюючи затінок, затиснений простір між ними. Ларі завмер. Повітря в легенях стало гарячим і тіло ніби все стиснулося. Особливо сідниці... Беркан дивився на Ларі згори ніжним поглядом. Він нахилився, не торкаючись, тихо вдихаючи аромат дощу й тіла. Потім обережно простягнув руку й тильною стороною пальця торкнувся спини між лопаток. Лар здригнувся, але мовчав. Тільки дихання почастішало. Повільно, ледь відчутно, палець ковзнув нижче. І тоді Лар різко обернувся. Мокре волосся прилипло до обличчя, але очі чіткі, широко розплющені.

— Т-ти міг би дати рушник?.. — прошепотів.

— Угу, — коротко буркнув Беркан.

    Серце калатало. Лар стояв, міцно обхопивши плечі руками, мовби охороняючи себе, все так же прикутий на місці. Та за мить він відчув теплий, сухий рушник що ліг на плечі. Беркан почав витирати Ларікона, обережно, дбайливо… Це було дивно для таких великих та загрубілих рук. Спочатку Лар хотів вирватися, перше інстинктивне бажання. Але ці неочікувано дбайливі, неспішні рухи… розслабляли. Страх відступив і його дихання вирівнювалось. Вперше за довгий час він дозволив комусь торкатися себе так. І лиш коли відчув, що його щоки запалали, Лар різко вирвав рушник з рук Беркана.— Я просив рушник, а не масаж голови! Геть, рогатий!    Беркан усміхнувся куточком губ:— Мені здалося… тобі це сподобалось.