Chapter 2 (fragment) (Patreon)

Original (ukr) / Translation (eng)━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━After a pause, he finally moved: rose unhurriedly and began unbuckling the straps at his waist. The backpack, vest, weapons belt, and finally the jacket — he laid everything out beside him, neatly and methodically. Lari didn’t take his eyes off him and even held his breath. He expected him to remove the mask as well, but Berkan didn’t. Instead, the giant lifted his T-shirt, and a dark, fresh stain of blood was immediately visible on his side.

“I’m not going to apologize…” Lar muttered, hunching his shoulders and turning away.

The wound looked worse than he’d expected, not just a scratch.

“I’ll manage. My knees are too precious to squat.”

“Hah. Trouble with your hearing?” Lar smirked crookedly. “I can be louder. I’m polite, unlike some people.”

The words hung in the air. Only after they slipped out did Lar realize how it sounded. Berkan turned slowly, almost lazily.

“Louder?” he repeated, so low Lar felt the vibration somewhere beneath his ribs.

“I… I mean…” Lar’s mouth twitched.

“I know exactly what you mean. Just think before being that polite.”

“Listen, gentleman, I’m cold,” Lar snapped. “Either this is your strategy to let me turn blue so you can warm me up later or you’re thick-skulled.”

“Easier to just say ‘please.’”

“Why should I? You undressed me yourself, tore my pants, and now I’m supposed to ask? I’m not a stray to yelp for a bowl of scraps.” He turned away with a scowl.

Berkan’s eye seemed to twitch, though outwardly he remained unshaken. A moment later, a leather jacket was draped over Lar’s shoulders.

“Warm up, stray. And stop whining.”

The warmth enveloped him at once: heavy, saturated with a чужий scent smoke, sweat, and metal. Lar froze, clutching the edges with his fingers, not immediately understanding why the simple gesture made his chest feel strangely tight.

“Thank you…” he muttered softly, hearing how vulnerable it sounded.

Berkan turned, wondering if he’d imagined it. Lar sat there wrapped in the jacket, with only his head sticking out really like a mouse peeking out of a sack.━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━

    Після паузи він таки заворушився: неквапливо встав і почав розстібати пряжки на поясі. Наплічник, жилет, пояс зі зброєю і нарешті куртка: усе виклав поряд, акуратно й методично. Лар не зводив з нього очей і навіть затамував подих. Він очікував, що той зніме й маску, але Беркан цього не зробив. Замість цього велетень підняв футболку й одразу на боці відкрилася темна, свіжа пляма крові.

    — Вибачатись не буду… — буркнув Лар, втягнувши голову в плечі і відвернувшись. 

    Рана виглядала гірше, ніж він очікував, не просто подряпина.

    — Обійдусь. Коліна шкода, щоб присідати.

    — Хах. Проблеми зі слухом? — криво всміхнувся. — Можу бути і голоснішим. Я чемний, на відміну від декого.

    Слова зависли в повітрі. Лар усвідомив, наскільки двозначно це прозвучало, вже після того, як вони зірвалися з язика. Беркан повернувся повільно, майже ліниво.

    — Голоснішим? — повторив він так низько, що Лар відчув вібрацію десь під грудьми.

    — Я… у сенсі…— сіпнувся кутик рота.

    — Я знаю, у якому сенсі. Ти просто думай, перш ніж бути таким чемним.

    — Слухай, джентльмен, мені холодно.  — огризнувся Лар. — Або це твоя тактика, довести мене до посиніння, щоб потім зігрити, або ти твердолобий. 

    — Простіше сказати «будь ласка».

    — З чого це? Сам роздягнув мене, порвав штани, а тепер я ще маю просити? Я не дворняга, щоб тявкати за миску помиїв. — насуплено відвернувся.    

    У Беркана, здається, сіпнулося око хоча зовні він все ще виглядав непохитним. За мить плечі Лара накрила шкіряна куртка. 

    — Грійся, дворняга. І не скигли. 

    Тепло огорнуло одразу: важке, насичене чужим запахом, димом, потом і металом. Лар завмер, стиснув краї пальцями й не відразу зрозумів, чому від цього жесту в грудях стало дивно тісно.

    — Дякую…— тихо буркнув він, сам почувши, як беззахисно це прозвучало.

    Беркан обернувся, чи не почулось йому. Лар сидів там, закутаний у куртку весь і тіки голова стирчала, справді, як миша, що визирнула з мішка.